Про храм Різдва Богородиці
Храм Різдва Пресвятої Богородиці знаходиться в центрі села Рижани поблизу берега річки Ірша. Цей дерев'яний храм — виконаний в архітектурному стилі українського бароко, є окрасою та духовним центром села Рижани та прилеглих сіл. Він є пам'яткою архітектури місцевого значення (РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НОМЕР 209).
Історія храму Різдва Богородиці
Перші письмові згадки
Згадки та перекази стверджують про існування храму в селі Рижани (Грежани) ще у XV-XVI століттях. Але перше письмове свідчення, яке збереглося, зазначає, що 21 вересня 1777 року було відкрито двері нового православного храму Різдва Пресвятої Богородиці, виконаного в стилі козацького бароко. Дерев'яна церква була збудована без єдиного гвіздка, стояла на високому кам'яному фундаменті, який надавав будівлі величності. Церква мала три куполи. Поруч окремо стояла дерев'яна дзвіниця, та знаходилася церковнопарафіяльна школа.
Православний храм був духовним центом для значної території, бо був єдиним храмом великого приходу: Грежанська Буда - ½ версти, Волянщина - 2 версти, Рудня, Кропивенка - 3 версти, Андріяновка (Андріївка — тепер не існує) - 3 версти, Фонтанка - 5 верст, Небіж - 4 версти.
За часів російської імперії у власності храму були 4 десятини орної землі, сінокіс - 4 десятини 200 сажнів, також парафіяни для храму жертвували до десятини від свого прибутку. В другій половині XIX століття село Рижани було поділене між двома панами. Південна частина села належала волянщинському пану Луціяну Нев'яровському, а північна — пані Ангеліні Сербінович.
Після смерті Ангеліни Сербінович її землі були придбані німцем на ім'я Мар (середина 1880-х років). Згодом, в кінці 1880 пан Мар продав землі разом зі старою церквою в с. Нову Бобрицю (Ємільчинський район), але сам старий храм був перевезений в Нову Бобрицю лише після 1912 року, коли було закінчено будівництво нового храму, оскільки старий храм не вміщав всіх вірян.
Новий храм
Новий Храм будувався з 1900 по 1914 роки, жителі громади брали активну участь в будівництві власними силами. Так житель села Оксьон Остапчук з родиною власноруч заготовили значну кількість пиломатеріалів та каміння для храму. Цей чоловік придумав оригінальний спосіб заготівлі каменю. Оскільки поруч на берегу річки Ірша є багато кам'яних пагорбів, то він з жителями зчищав їх від ґрунту, розкладав велике вогнище, щоб прогріти скелі. Коли камінь був дуже розігрітий, замочувалася в річці міцна товста мотузка, якої з усієї сили лупали по скелі, і від перепаду температур камінь в потрібному місці тріскався та коловся. Парафіяни храму жертвували на будівництво частину своїх врожаїв, худоби, коней, та грошей.
10 червня 1912 року на третій день Святої Трійці в селі задзвонили дзвони нового храму. Це був день освячення святого храму — Різдва Пресвятої Богородиці — церкві було залишено стару назву. Перше вінчання в новому храмі в цей день було для пари з урочища Одвод (нині с. Жовтнівка) - Софії Яківні та Івану Петровичу Ющенкам, провів його настоятель храму отець Романовський. До 1914 року навколо храму здійснювалися ще певні будівельні роботи (оббивка зовні деревиною, внутрішні розписи), але він вже функціонував з 1912 року. Біля церкви були розміщені три приміщення однокласної церковнопарафіяльної школи, де учням давали початкові знання з читання, письма, математики, богослов'я, та будинок священника (плебанія).
Радянські часи
За часів СРСР зі сторони державної влади велася антирелігійна, атеїстична пропаганда. Храм було закрито. Після революції в спробах комуністами виділити золото з сусальної позолоти різьбленого іконостаса, шляхом вимочування його в кислотах, він був повністю знищений. Були збережені лише окремі храмові ікони, які вдалося сховати місцевим жителям.
З 1924 року храм не функціонував — в ньому відкрито сільський клуб і дискотеку. В 1930-1950-ті - церква використовувалася як шкільний спортзал та колгоспний склад для зерна. 1937 року атеїсти скинули хрести з куполів храму та дзвони. Частина дзвонів була прихована місцевими жителями.
В серпні 1941 мав відбутися плановий підпал церкви підрозділами Радянської Армії, які відступали під натиском фашистів. Церква була стратегічним об'єктом — на дзвіниці церкви міг розміщуватися пункт спостереження або кулеметний розрахунок, а сам храм міг бути оборонною спорудою. Підрив не відбувся завдяки Божому провидінню та зусиллям старости Данильчука Йосипа Антоновича. Він переконав радянського командира, що жителі села самі підпалять храм, а вони можуть відступати. Насправді, була зроблена імітація пожежі — жителі запалили великі багаття навколо церкви, якими вдалося ввести в оману радянські підрозділи, які відступали. За цей подвиг 9 травня 1985 року Данильчуку Йосипу Антоновичу була вручена Патріарша грамота за збереження храму
В листопад 1941 року фашистська окупаційна влада дозволила відновити богослужіння в храмі. З того часу храм не зачинявся на тривалий час, навіть після повернення радянської влади. Хоча антирелігійна пропаганда не припинялася, жителів села це не зупиняло від молитов та відвідин Богослужінь.
В куполі та стінах храму і досі можна побачити уламки снарядів та сліди від куль з громадянської та другої світової війни. Але храм уцілів. В післявоєнні роки були відновлені розписи на стінах та іконостас. Частина ікон та дзвонів були принесені жителями села до церкви.
Служіння отця олександра
Важливий внесок в збереження храму та зміцнення віри в громаді зробив покійний отець Олександр (Осіпчук), який служив в храмі Різдва Богородиці з червня 1972 року до самої смерті 12 листопада 2007 року. Він був рукоположений у священники в м. Житомир в 1956 році, та був направлений в с. Жолобне Житомирської області. Потім, за служіння був ушанований чином протоієрея та був в 1972 році переведений в с. Рижани. Саме на Рижанській парафії він став для багатьох людей у всій області духівником та наставником, був благочинним (старшим за чином) для інших священників в районі. Тут він отримав право носіння хреста з прикрасами та митру — найвищі відзнаки за служіння, якими нагороджують біле духівництво. Отець Олександр похований біля храму на території церковного цвинтаря і до його могили й досі йдуть його духовні діти за духовною підтримкою.
Незалежність
Отець Олександр служив в храмі Різдва Богородиці до 12 листопада 2007 року, доки вік та хвороби не забрали його здоров'я. Але він передав храм в руки о. Віктора (Опанасюка), який був його духовним учнем та співслужив з ним тривалий час.
В 1996 році на третій день Святої Трійці о. Віктор був рукоположений в диякони та згодом вступив на навчання до Київської Духовної Семінарії. З 08 січня 1997 року в сані ієрея він співслужив о. Олександру та обслуговував парафії в селищах Топорища та Червоногранітне Хорошівського району, де разом з громадами збудував два нових храми, за що був удостоєний сану протоієрея. Надалі збудував церкву в селі Небіж Хорошівського району.
З 2007 року о. Віктор є настоятелем храму Різдва Богородиці в сані протоієрея з правом носіння хреста з прикрасами та митри.
З 2014 року, після Революції Гідності та початку війни з боку Росії громада селища Рижани разом з церквою активно допомагали благодійністю, збирали й передавали допомогу українській армії, яка боронила нас на сході України. Коли 06 січня 2019 Вселенський Патріарх Варфоломій видав Томос про автокефалію для Православної Церкви України, ця новина була радісно сприйнята громадою та парафіянами храму.
Православна Церква України
01 лютого 2019 громада села та парафіяльна рада прийняли спільне рішення про приєднання громади з храмом до Православної Церкви України, яка отримала 06 січня 2019 Томос від Вселенського Патріарха Варфоломія та була включена в Диптих (перелік) канонічних помісних церков у світі. Настоятель храму о. Віктор підтримав рішення громади. Так почалася нова сторінка історії для храму Різдва Богородиці.
Наразі при храмі діють два церковні хори, Богослужіння ведуться українською та слов'янською мовами, з дітьми проводяться недільні школи та влаштовуються дитячі святкування Святого Миколая, Різдва, Пасхи. Храм активно збирає кошти на благодійність та допомогу, посідає важливе місце в житті громади, та є окрасою села.
На жаль, не збереглися відомості про священництво за весь час існування храму в селі Рижани. Є достовірні записи про священників починаючи з початку ХХ століття, коли було збудовано новий Храм Різдва Богородиці:
1910-ті - о. Романовський
1940-ві - о. Іван (Антонюк)
1950-ті - о. Сергій (Скалій)
1960-ті - о. Степан (Степанюк)
кінець 1960-х - о. Володимир (Серватюк)
1972-2007 - о. Олександр (Осипчук), похований біля храму.
з 2007 року і по нині - о. Віктор (Опанасюк)
АРХІВ Церкви Різдва Богородиці
Тут показана низка архівних фото та документів, що стосуються історії Храму за останні два століття.
Якщо у Вас є інша інформація, архівні фотографії та документи щодо храму Різдва Богородиці, будемо вдячні за надання їх копій чи оригіналів до нашого архіву при Храмі Різдва Богородиці в с.Рижани.
Храмові свята
На Храмові свята до нас на святкування та соборне Богослужіння приїздять парафіяни та священики з різних куточків України та світу. Громада влаштовує частування та годує біля храму всіх приїжджих гостей після Богослужіння. Також вже кілька років існує традиція, що в наш храм на Пасху передають Благодатний вогонь з Храму Господнього в Єрусалимі. Ми влаштовуємо дитячі церковні свята на Святого Миколая, Різдво та Пасху.
життя храму
Початок Богослужінь - 07:30 ранку
Початок Літургії - 09:30 ранку
Мова Богослужіння: українська та слов'янська
Запрошуємо Вас до спільної молитви! На час війни з росією, храм щоранку служить молебень про захист України
вірш про храм
Земля, намолена, блаженна...
З глибин далеких тих століть,
На ній висотний, з куполами,
Священний Божий храм стоїть.
Хрести на ньому з позолотою
Разом віншують дерев'яний храм.
А куполи, з церковною дзвіницею
Дарують милість Божу нам.
Століттями відкриті двері церкви,
І лине тут церковний дзвін.
Віками топчуться стежини
Здалеку, ближніх сіл, з усіх сторін.
У церкві тут вінчались наші предки,
Дітей своїх носили ми хрестить
До нього ходимо молитись,
Благословення Божого просить.
Церква наша Різдва Богородиці
Стоїть у Рижанах, і горде цим село.
Людського розуму і людських рук творіння
Для віри нашої — духовне джерело!
Вірш Лідії Леонідівни Вербило,
прихожанки храму та старости села Рижани
Слава Україні! Слава Богу!
Підтримуйте ЗСУ: Перерахувати кошти з картки на офіційний рахунок ЗСУ
ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ, ХОРОШІВСЬКИЙ РАЙОН, СЕЛО РИЖАНИ, ПАМ'ЯТКА АРХІТЕКТУРИ МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ
ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УКРАЇНИ Житомирсько-Овруцька Єпархія