За часів СРСР зі сторони державної влади велася антирелігійна, атеїстична пропаганда. Храм було закрито. Після революції в спробах комуністами виділити золото з сусальної позолоти різьбленого іконостаса, шляхом вимочування його в кислотах, він був повністю знищений. Були збережені лише окремі храмові ікони, які вдалося сховати місцевим жителям.

З 1924 року храм не функціонував — в ньому відкрито сільський клуб і дискотеку. В 1930-1950-ті - церква використовувалася як шкільний спортзал та колгоспний склад для зерна. 1937 року атеїсти скинули хрести з куполів храму та дзвони. Частина дзвонів була прихована місцевими жителями.

В серпні 1941 мав відбутися плановий підпал церкви підрозділами Радянської Армії, які відступали під натиском фашистів. Церква була стратегічним об'єктом — на дзвіниці церкви міг розміщуватися пункт спостереження або кулеметний розрахунок, а сам храм міг бути оборонною спорудою. Підрив не відбувся завдяки Божому провидінню та зусиллям старости Данильчука Йосипа Антоновича. Він переконав радянського командира, що жителі села самі підпалять храм, а вони можуть відступати. Насправді, була зроблена імітація пожежі — жителі запалили великі багаття навколо церкви, якими вдалося ввести в оману радянські підрозділи, які відступали. За цей подвиг 9 травня 1985 року Данильчуку Йосипу Антоновичу була вручена Патріарша грамота за збереження храму

В листопад 1941 року фашистська окупаційна влада дозволила відновити богослужіння в храмі. З того часу храм не зачинявся на тривалий час, навіть після повернення радянської влади. Хоча антирелігійна пропаганда не припинялася, жителів села це не зупиняло від молитов та відвідин Богослужінь.

В куполі та стінах храму і досі можна побачити уламки снарядів та сліди від куль з громадянської та другої світової війни. Але храм уцілів. В післявоєнні роки були відновлені розписи на стінах та іконостас. Частина ікон та дзвонів були принесені жителями села до церкви.